Де наші діти?

З кожним роком в Україні, на жаль, стає все більше дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. При сучасному зростанню нових технологій, деяке населення нашого суспільства все більше і більше втрачає людяність, чуйність, любов, деградує морально. Як ще можна пояснити той факт, що більшість наших сиріт мають живих батьків?

Так, з різних причин дитина залишається на одинці зі своєю бідою. Ми звикли думати, що трагедія, яка втрутилась у дитяче життя, забрала обох батьків. Однак, найчастіше це покинуті діти, від яких батьки відмовилися із-за алкогольної або наркотичної залежності, або їх позбавили волі, або у матері складні життєві обставини і вона залишає своє немовля ще у пологовому будинку.

В наш час таких життєвих обставин багато: немає житла, хорошої заробітної платні, підтримки, здоров’я і т.д. Але ніякі причини не виправдають такого «батьківського» вчинку.

Кожна дитина мріє мати свою люблячу сім’ю – тата, маму, сестричку чи братика, свої іграшки, фотографії, свою кімнату.

Сьогодні пріоритетними формами сімейного виховання є усиновлення, опіка, піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.

Ще в 1997 році благодійні організації ініціювали створення перших дитячих будинків сімейного типу, надалі держава почала сама контролювати цей процес. Сьогодні все більше і більше дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування виховується у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Для створення прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, насамперед, потрібно пройти навчання (курс підготовки) для кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі, яке протягом року проводять центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.